Там, де Ятрань круто в’ється [1]

Там, де Ятрань круто в’ється,
З-під каменя б’є вода,
Там дівчина воду брала,
Чорнобрива, молода.

Ти, дівчино, ти щаслива:
В тебе батько, мати є,
Рід великий, хата біла,
Все, що в хаті, то твоє.

А я бідний, безталанний;
Степ широкий – то ж мій сват,
Шабля, люлька – вся родина,
Сивий коник – то ж мій брат.

Ой як тяжко жити стало,
Бо ті прокляті пани
Із нас шкуру поздирали
Та пошили жупани.